Захист посівів озимої пшениці від основних шкідників: Хлібної жужелиці, звичайної злакової попелиці, елії гостроголової

КУРСОВА РОБОТА

з сільськогосподарської ентомології

на тему: « Захист посівів озимої пшениці від основних шкідників:

(Хлібної жужелиці, звичайної злакової попелиці, елії гостроголової)».

Зміст

Вступ.

1. Видовий склад основних шкідників пшениці та їх шкодочинність.
2. Основні особливості розвитку найголовніших шкідників і захисні заходи на пшениці.
2.1. Основні особливості розвитку хлібної жужелиці — Zabrus tenebrioides.

2.2. Основні особлвості розвитку звичайної злакової попелиці — Schizaphis graminum.

2.3. Основні особливості розвитку елії гостроголової — Aelia acuminate.

3. Методи виявлення та обліку кількості шкідників сільськогосподарських культур.
4. Захист озимої пшениці від шкідників.
4.1.Суть методів захисту сільськогосподарських культур від шкідників.

4.2. Система заходів для захисту від шкідників озимої пшениці.

4.3. Робочий план захисту озимої пшениці від шкідників.

Висновоки.

Бібліографічний список.

В С Т У П.

Серед самих важливих зернових культур озима пшениця за посівною площею займають в Україні 1 місце і  є головною в Україні продовольчею культурою. Це свідчить про велике народногосподарське значення озимої пшениці, її необхідності задовольняти людей високоякісними продуктами живлення.

Основне значення озимої пшениці – забезпечення людей хлібом та хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається хімічним складом зерна. Серед зернових культур пшеничне зерно найбагатіше білками. Вміст їх в зерні м′якої пшениці в залежності від сорту та умов вирощування складає в середньому 13-15 %. В зерні міститься велика кількість вуглеводів, в тому числі до 70% крохмалю, вітаміни В1, В2, Е та провітаміни А, D, до 2 % загальних мінеральних речовин. (Зінченко, Соматенко та ін. 2001)

400-500 г пшеничного хліба та хлібопекарських виробів задовольняють майже третину всіх потреб людини в їжі, половину потреб вуглеводів, третину (до 40%) – в повноцінних білках, 50-60% — у вітамінах групи В, 80% — в вітаміні Е. Пшеничний хліб практично повністю забезпечує потреби людини фосфором, залізом, на 40 % — кальцієм.

Пшеничний хліб відрізняється високою калорійністю – в 1 кг його міститься 2000-2500 калл, що свідчить про його високу поживність.

В Україні поширені і сорта озимої твердої пшениці. На відміну від м′якої пшениці зерно твердої утворює гарну та тугу клейковину (другої групи), яка для хлібопечення менш придатна: хліб з такої муки формується низького об′єму, швидше черствіє. Мука твердої пшениці є незамінною сировиною для макаронної промисловості.

В тваринництві широко використовують багаті на білки (14%) пшеничні висівки, які особливо ціняться при кормлінні молодняку.

Озима пшениця, яку вирощують при сучасній інтенсивній технології, є гарним попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення. (Зінченко, Салатенко. 2001).

Зернові злакові культури пошкоджують як багатоїдні комахи (саранові, коники, ковалики, чорниші, підгризаючі совки, стебловий метелик та ін.), так і спеціалізовані, які живляться вегетативними та генераттивними органами рослин. (Мигулін. 1983).

Небезпечними шкідниками озимої пшениці є: шкідлива черепашка, хлібна жужелиця, хлібні жуки, п′явиця пшенична, шведська та гесинська мухи, злакові попелиці, озима та зернова совка, трипс пшеничний та інші.(Литвинов. 1997).

1.     Видовий склад основних шкідників пшениці та їх шкодочинність.

Серед зернових культур найбільш пошкоджують комахами. Пошкоджуються рослини протягом всієї вегетації від появи сходів до збирання врожаю. (Брянцев. 1968).

Небезпечними шкідниками озимої пшениці є: цикадки, попелиці, шкідлива черепашка, хлібна жужелиця, хлібні жуки, п′явиці, блішки, злакова листовійка, пильщики та багато інших. (Литвинов, Євтушенко, 2005).

Дані таблиці 1 щодо шкодочинної стадії, уражуваних органів і характеру пошкодження взяті із досліджень: Т.Е. Осмаловського, Б.М. Литвинова, А.А. Мигуліна (1983), В.П. Васильєва (1984), які проводились в період з 1965 по 1989 роки.

Видовий склад основних шкідників пшениці.

Таблиця 1

Видовой состав вредителей на пшенице
Видовой состав вредителей на пшенице
Видовой состав вредителей на пшенице
Видовой состав вредителей на пшенице
Видовой состав вредителей на пшенице
Видовой состав вредителей на пшенице

Згідно даних табл. 1, до ряду рівнокрилих – 8.33%; двокрилих – 16.6% перетинчастокрилих – 8.33%; лускокрилих – 8.33%; твердокрилих – 45.8%; напівтвердокрилих, або клопів  —    12.5%

2.     Основні особливості розвитку найголовніших шкідників і захисні заходи на пшениці. 

2.1. Основні особливості розвитку хлібної жужелиці — Zabrus tenebrioides

Ряд твердокрилі — Coleoptera

Родина жужелиці — Carabidae

Жужелиця хлібна малаZabrus tenebrioides

Поширена в степу і лісостепу аж до південної межі полісся. За її чисельністю та шкодочинністю територію України можна поділити на дві зони: перша зона – постійної шкодочинності – охоплює Крим, Херсонську, Миколаївську, Одеську, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, південні района Кіровоградської області; друга зона – циклічної шкодочинності – північну частину Кіровоградської області, Полтавську, Харківську, Черкаську, Київську, Сумську, Вінницьку, Чернівецьку та Закарпатську області.

Жук – 12- 16 мм завдовжки, смолисто-чорний зі слабким металічним блиском. Надкрила опуклі з глибокими дрібнокрапчастими борозенками. Вусики, гомілки, лапки бурочервоні.

Яйця розміром 2 – 2,5 мм, овальні, молочно-білі. Личинка – до  28 мм, має три віки, які відрязняються за розмірами головної капсули її тіла. У личинок перщого віку ширина головної капсули становить 1,1 -1,2 мм, другого – 1,65 – 1,85 мм, третього – 2,25 – 3,1 мм; довжина тіла – відповідно 5 – 12, 10 -20, 18 – 28 мм. Голова та грудні сегменти тіла личинок темно-буоі, черевце личинок 1, 2 і всередині 3-го віку – сіро-зелене, личинок, що закінчують живлення – біле, а перед заляльковуванням – кремове. Лялечки відкритого типу, білі, знаходяться у земляній капсулі.

Зимують личинку різного віку в грунті на глибині 20 – 40 см. Можуть перезимувати і жуки, проте вони, як правило, заражені личинками мухи – фазії і гинуть навесні, перед вильотом паразита. Живлення личинок навесні розпочинається після розмерзання грунту і триває (залежно від їх віку та температурного режиму) 5 – 7 тижнів. Озима пшениця в цей час перебуває у фазі кущіння та виходу в трубку.

На Півдні України личинку можуть закінчити живлення ще восени або взимку. Заляльковування відбувається в земляних колисочках на глибині від 20 – 30 до 50 – 70 см у південних районах наприкінці квітня – на початку травня, в північній частині ареалу – у другій половині травня. (Литвинов, Євтушенко, 2005)

Розвиток лялечки триває 15 – 25 діб. Жуки починають виходити на поверхню грунту в період формування зерна озимої пшениці, масово – у фазі молочної стиглості. На Півдні це спостерігається у другій половині травня – на початку червня, на Півночи ареалу – в червні. Жуки ведуть переважно присмерковий спосіб життя. Вдень вони знаходяться у різних сховищах, а після заходу сонця піднімаються по стеблах до колосу, де вигризають спочатку зав′язь, а пізніше м′яке зерно пшениці.

Живлення більшості жуків закінчується до настання жнив, після чого вони, особливо в жаркі посушливі роки, ховаються в грунт, залежно від його вологості та накопичення жирового тіла на глибину 10 – 50 см, де перебувають у стані літньої діапаузи. Залежно від температкри і особливо вологості грунтк цей стан може тривати 20 – 30 діб і більше. Коли у грунтову камеру, де вони діапаузують, потрапляє волога, жуки знову стать активними. Вони з′являються на поверхні грунту зазвичай у другій половині серпня – на початку вересня. За сприятливих умов зволоження грунту жуки спарюються і відкладають яйца у спеціальні маленькі камери в грунті на глибині до 10 см. Одна самка відкладає 50 – 70, максимально – 270 яєць. За посушливої погоди плодючість самок різко зменшщується, ембріональний розвиток триває близько 10 – 15 діб. Відрождення личинок спостерігається залежно від умов зволоження грунту від кінця серпня до настання приморозків.

Личинки живляться сходами озимих, при чому живлення може продовжуватися під снігом. Личинки об′єдають молоде листя сходів, залишачи тільки жилки. Пошкоджені рослині мають «змочалений» вигляд. У місцях скупчення личинок рослини гинуть, а на посівах утворюються плями у вигляді «лисин». Після перезимівли личинки поновлюють живлення на посівах озимих до заляльковування. Шкідник розвивається в одній генерації. Шкодять жуки і личинки, жуки вигризають і вимолочують, личинки харчуються листями. Щкодять личинки восени і навесні ( рис. 1).

Велике значення в зниженні чисельності хлібної жужелиці мають організаційно-господарські та агротехнічні заходи, насамперед дотримання сівпзмін, зменшення частки стернових попередників під озиму пшениц до 5 – 10 %, своєчасне її без втрат збирання врожаю, лущення стерні, обробіток грунту та системою напівпару знищення падалиці, сівба о другій половині оптимальних строків. При розміщення пшениці після стернових попередників за умов достатньої вологості грунту в шарі розміщення насіння (не вище 14 – 15 %) – ефективна таксація рослин шляхом обробки насіння інсектицидами: Волатон – 50% к.е., н. в. 0,8 – 2 л/га; Базудин – 60% к. е., н.в. 1 – 1,8 л/га; Децис – 20%, н.в. 0,2 – 0,3 л/га.

На чисельність та шкодочинність жужелиці помітно впливають ентомофаги. З паразитів найпоширеніша муха-тахіна – Zaira-viviania cinerea, яка відкладає яйця на молодих жуках, унаслідок чого вони втрачають здатність до розмноження і після вильоту паразита гинуть. На личинках паразитують кілька видів з родів Serphus i Microphthalma. Яйце уражують яйцеїди з роду Tellas L.,. Жуків та личинок хлібної жужелиці знищують хижі жужелиці, стафілініди, павуки, жаби, ящірки та птахи.

2.2. Основні особлвості розвитку звичайної злакової попелиці — Schizaphis graminum

Ряд рівнокрилі — Homoptera

Родина афіди — Aphididae

Звичайна злакова попелиця – Schizaphis graminum

Звичайна злакова попелицяSchizaphis graminum.В Україні частіше трапляється на півдні лісостепової зони, у Степу і Криму, в інших районах у масовій кількості буває рідше. Пошкоджує пшеницю, ячмінь, овес, сорго, рис, жито, суданську траву, живиться на багатьох дикорослих злаках.

Безкрилі партеногенетігчні самки-засновниці розміром 2,7-2,9 мм, світло-зелені, з поздовжнього зеленою смугою посередині спини.

Яйце — 0,6 мм, видовжено-овальної форми; свіжовідкладене — зеленувате, з часом темніє і стає чорним.

Життєвий цикл однодомний. Живе великими колоніями на ниж­ній і верхній поверхнях листя злаків. Зимують яйця на листі сходів озимих культур і дикорослих злаків. Засновниці виходять з яєць, що перезимували, на початку — в середині квітня. За теплої сухої погоди попелиці розмножуються в масовій кількості, особливо в пів­денних районах, де завдає більше шкоди при відсутності вологи. Упродовж вегетаційного періоду може розвиватися в 10-12 гене­раціях. У місцях пошкоджень рослини знебарвлюються, іноді чер­воніють. Крім безпосередньої шкоди попелищ переносять вірусні захворювання злаків.

Значну кількість, попелиць знищують кокцинеліди — імаго й личинки, хижі клопи з родин Miridae, Nabidae і Anthocoridae, жу­желиці та стафілініди, личинки мух дзюрчалок і хризопи. Однак не завжди природні вороги в змозі знизити чисельність попелиць до господарське не відчути о їх і рівня.

Заходи захисту. Використання ранньостиглих сортів; вне­сення азотних добрив. Крайові обробки інсектицидами за наявності 150 екл/м2 у осередках та у фазі наливання зерна при заселенні 50 % і більше колосся з  чисельністю понад 20 екз/м2 на 1 колос.(Литвинов,Євтушенко, 2005)

2.3. Основні особливості розвитку елії гостроголової — Aelia acuminate

Ряд напівтвердокрилі – Hemiptera

Родина пентатоміди — Pentatomidae

Елія гостроголова – Aelia acuminate

Елія гостроголова Aelia acuminate — в Україні поши­рена повсюдно, однак найбільша її чисельність, спостерігається в Лісостепу і Степу. Пошкоджує пшеницю, ячмінь, овес, кормові зла­кові трави.

Клоп яйцеподібної форми, 7 — 10 мм завдовжки, сірувато-жовтого кольору, передньоспинка із втисненнями, гострокутна голова посту­пово звужується допереду і дещо донизу; на задніх стегнах є по дві малі чорні цяточки, тоді як у елії носатої — одна або їх зовсім немає.

Личинки 1,6 — 6,7 мм завдовжки, покриті короткими, добре поміт­ними волосинками.

Зимують дорослі клопи в тих самих місцях, що й шкідлива чере­пашка, але вони не відлітають далеко від місць, відродження або навіть залишаються там зимувати, як і елія носата. З початком вес­ни живляться на різних рослинах, у тому числі деревних. У травні, на початку колосіння, перелітають на посіви зернових.

Відкладання яєць починається в середині травня і триває до кін­ця життя клопів, що збігається з фазою закінченим молочної й вос­кової стиглості пшениці. Тривалість розвитку яйця — 5 — 10, личи­нок — 45 — 55 діб. Личинки живляться переважно на генеративних частинах рослин пшениці, ячменю та інших зернових.

Наприкінці червня: на початку липня починається їх окри­лення, яке досить часто збігається в часі з періодом фази воскової стиглості пшениці. Після: окрилення молоді клопи впродовж 10 — 12 діб і більше додатково живляться на посівах пшениці, ячменю, жита та інших зернових культур, а також на диких злаках.

Шкоди завдають дорослі клопи, які перезимували, та їхнє потомство, однак найбільшої —— личинки й ютіти нового покоління, поді­бно до шкідливої черепашки та інших хлібних клопів. Завдана шкода стає відчутної» при чисельності личинок 8—10 екз/м2. На якість урожаю значною мірою впливають пошкодження в період фази молочної стиглості зерна включно до закінчення збирання врожаю.

Заходи захисту. Одним із найважливіших прийомів зниження шкодочинності є збирання врожаю в районі й стислі строки, упродовж 7-8 діб, яке скорочує період живлення клопів зерном. Це позбавляє їх джерел живлення, накопичення життєво необхідних речовин. Застосовують позакореневе підживлення пшениці сечовиною  (50-60кг/га) у фазу молочної стиглості для поліпшення якості зерна.

Основним методом захисту врожаю є обприскування посівів інсектицидами. Проти попелиць, посіви обприскують за наявності 2-4 екз/м².

Посіви, перспективні для отримання кондиційного зерна цінної і сильної пшениці обприскують за наявності 1-2, а рядові – 4-6 личинок на 1 м². Економічний поріг шкодочинності (ЕПШ) уточнюють залежно від стеблостою і урожайності, яка прогнозується.

3. Методика виявлення та обліку кількості шкідників сільськогосподарських культур.

Захист рослин від шкідників є одним із найголовніших чинників, що забезпечують високий урожай. Сучасний захист рослин базується на регуляції чисельності шкідливих організмів. Раціональне планування захисних заходів, правильна організація робіт виконується на основі прогнозу поширення розвитку та економічного значення шкідливих об′єктів (Білик, Кулєшов, 2001).

Для виявлення та обліку шкідників використовують: окомірні (візуальні) і прикладні. Візуальні основані на безпосередньому огляді та підрахунку шкідників і пошкоджених ними органів. За технікою виконання вони бувають маршрутними або детальними і залежно від пошкоджених ними органів, обліки в грунті, на поверхні грунту, на рослинах чи всередині окремих органів.

Маршрутні обстеження в основному застосовють для виявлення заселеності поля шкідником. (Поляков і ін., 1984).

Під час детального обліку визначають чисельність шкідника і ступінь пошкодженості ним рослин.

Детальні обліки проводяться на стаціонарних полях систематично протягом вегетації рослин не менше як через кожні 10 днів. Вони визначають фенологію, сезонну динаміку і чисельність шкідників. (Омелюта, 1986).

Залежно від місця поселення шкідника та пошщкодження ним різних органів рослин, методи обліку бувають різні (Поляков і ін., 1984).

Шкідників, які мешкають у грунті, визначають методом розкопування ділянок. Залежно від біологічних особливостей виду або стадвї його онтогенезу використовують мілкі, середні, глибокі розкопування. Розмір розкошувальних ділянок 0,25 м². Вибірку комах здійснюють вручну або за допомогою промивання чи просіювання грунту. (Поляков, 1984).

Залежно від часу проведення розрізняють осінні, весняні (контрольні) й вегетаційні (періодичні) грунтові розкопки.

Виборку комах із усіх проб, взятих у біотипі з певного шару грунту об′єднують в одну.

На рослинах візуальним методом шкідників виявляють оглядом певної кількості рослин у пробах або на облікових ділянках. (Омелюта, 1986).

Для обліку шкідників, які мешкають на грунті використувують грунтові пастки, ними слугують півлітрові банки, які закопують в грунт. Для фіксації комах використовують формалін. (Поляков, 1984).

Облік шкідників, які живуть всередині рослині, проводять шляхом розрізання рослинних органів. З кожного облікового поля беруть 10 проб по 0,25 м².

Облік сачковим методом використовують для комах, які живуть на поверхні трав′янистих рослин. Після кожної проби об′єкти поміщують в морилку.

До числа автоматичних методів обліку належать методи, основані на виявленні об′єкта за допомогою автоматично діючих ловильних установок.

Використовують харчові приманки, які поміщуються в кормильця.

Широкого розповсюдження набули нині фермонні пастки. (Поляков, 1984).

Прогнозування появи шкідників передбачає характеристику змін поширеності, економічного значення окремих видів. Буває три види прогнозу: багаторічний, довготерміновий, короткостроковий.

Прогноз шкодочинності призначений для визначення очікуваного рівня втрат урожаю, а також для встановлення строків і методів захисту. (Поляков. 1986).

Обстеження проводять в період інтенсивного заселення шкідниками озимих посівів, в фазу формування першого вузла соломини та при кущенні ярових культур.

На кожному полі незалежно від розміру облік проводять на 20 площадках розміром 0,25 м² (50х50см) по діагоналі поля та крайовим полосам. Чисельність шкідників визначають шляхом підрахунку на обліковій площадці, а потім перераховують на 1 м². (Писаренко, 2000).

4.     Захист озимої пшениці від шкідників. 

Нині обгрунтовано принципово нову концепцію інтегрованого захисту рослин. Він трактується як управляння динамікою популяцій шкідливих і корисних організмів. (Литвинов, Євтушенко. 2005).

Планування захисту рослин тісно пов′язане з фітосанітарним станом насаджень. Воно враховує закономірності формування природних популяцій шкідливих і корисних комах і мікроорганізмів, прогноз їх розвитку, появи, розповсюдження і шкодочинності.

Біологічні особливості росту і розвитку рослин, корисних і шкідливих організмів вимагає необхідність виконання робіт в певний час, в певний період року, в найбільш оптимальні строки, оскільки відхилення призводить до значних втрат чи загибелі врожаю.

4.1. Суть методів захисту сільськогосподарських культур від шкідників.

Існують такі методи захисту рослин: карантинний, агротехнічний, організаційно-господарський, фізико-механічний, біотехнічний. (Чешкін, Черкасов, 1990).

Агротехнічний метод включає заходи як профілактичного характеру, так і безпосередньо ті, що сприяють зниженню чисельності шкідливих організмів: сівозміни, система обробітку грунту, способи посіву і збирання врожаю, систему внесення добрив, боротьбу із бур′янами. Тому агротехнічний метод є вигідним і більш економічним. (Осмоловський, 1973).

Біологічний метод – використання живих організмів з метою знниження шкодочинності. Для підвищення ефективності природних ентомофагів необхідно створювати сприятливі умови для їх існування. Можна переселяти їх у місця, де шкідників більше. Ентомофагів вирощують у штучних умовах. А потім випускають в певні строки (сезонна колонізація). (Осмоловський, Бондаренко, 1973).

Хімічний метод – боротьба з шкідниками за допомогою хімічних препаратів (пестицидів). Хімічний метод має високу ефективність і потребує не дуже високих затрат роботи. Його перевага – швидке знищення комах. Недолік – висока токсичність.

Фізичний метод зоснований на використанні різних фізичних факторів – високої чи низької температури, іонізуючих випромінювань, світлопасток. (Осмоловський, Бондаренко. 1980).

Механічний метод має обмежений характер. Це збирання яйцекладок, обрізання і спалювання гілок, які уражені шкідниками, у садах, скошування та ін.

Біотехнічний метод – захисту рослин полягає у використанні особливостей хімічної комунікації комах біохімічних механізмів, їх розвитку і генетичних закономірностей відтворювання.

Селекційно-генетичний метод – це створення і впровадження сортів і гербіцидів сільськогосподарських культур, генетично захищених від шкідників, збудників хвороб та бур′янів.

4.2. Система заходів для захисту від шкідників озимої пшениці.

Організація захисту від шкідливих організмів грунтується на системному принципі. Агротехнічні заходи є основою, яка обмежує поширення шкідливих організмів. Значна роль належить вирощуванню стійких сортів. Широко розповсюджений біологічний метод, до хімічного звертаються в крайньому разі, враховуючи ЕПШ (Литвинов, Євтушенко. 2005).

Потрібно виконати основний обробіток грунту (знищення рослинних рештків, оранка, культивація) з метою знищення шкідників, які залишилися зимувати на полі. Перед висівом насіння обробляють. (Брянцев, 1986).

Система захисту озимої пшениці від основних шкідників зображена в табл.5.

Система заходів для захисту озимої пшениці від найголовніших шкідників.

Таблиця 5

Система защиты пшеницы
Система защиты пшеницы
Система защиты пшеницы
Система защиты пшеницы

4.3. Робочий план захисту від шкідників.

Боротьба зі шкідниками є складовою частиною технологій вирощування сільськогосподарських культур і передбачається виробничими і фінансовими планами господарства.

При складанні планів по захисту рослин потрібно враховувати ті, чи інші види чисельність яких значна,  постійна, що викликає необхідність щорічної боротьби з ними по всій площі культури; чи інші види, які періодично масово розмножуються, чи інші види, які зустрічаються спалахами, які випадково потрапили в дану місцевість; чи інші види, які є карантинними об′єктами. (Васильєв, 1989).

Проти першої групи, залежно від умов планується стале число хімічних обробок. Боротьба зі шкідниками другої групи планується при зростанні чисельності популяції в попередньому році, чи при виявленні великої їх кількості при осінніх обстеженніх.

Проти третьї групи видів застосування хімічних чи біологічних засобів передбачається в об′ємі площі виявлених чи очікуваних результатів. Боротьба з конкретними об′єктами відбувається на державному рівні. (Васильєв, 1989).

Основною метою захисту рослин є максимальний вихід продукції з одиниці земельної площі, а не високий рівень витрат. При планування враховуються всі види робіт по боротьбі зі шкідниками – від обробки насіння до зберігання нового урожаю. В плані вказуються вид шкідника, площа, кількість обробок хімічними і біологічними засобами, орієнтировочні календарні строки робіт, потреба у пестицидах на одиницю площі і на весь об′єм робіт, витрата робочої рідини на одиницю робіт і на весь об′єм.  (Васильєв. 1989).

Враховуються витрати праці і грошових засобів. В плані приводиться марки машини, норма робочого відпрацювання, кількість механізаторів і робітників, затрати праці на одиницю виміру і на весь об′єм.

При складанні плану варто використовувати науково і технічно обгрунтовані норми виробітку і розцінки, а також користування довідниками. (Васильєв, 1983).

При складанні плану озимої пшениці в даній курсовій роботі використовувались дані (Євтушенко, Марютін, 2001).

Висновок.

Озима пшениця є цінною культурою. Але вона потребує ретельного догляду, оскільки їй шкодить велика кількість шкідників.

Перелік шкідників, які розглядаються в даній курсовій роботі чітко показує, що якщо своєчасно не вжити заходів по захисту рослин чи профілактичних дій, то врожай може суттєво знизитись, навіть повністю втратитися.

Шкодочинність комах полягає в зменшенні не лише кількості, а і якості урожаю.

Особливо слід звертати увагу при вирощуванні культури, на вчасне і якісне проведення агротехнічних заходів.

З метою обмеження шкідників застосовують природних ворогів (ентомофагів). Для проведення заходів захисту культури використовують регулярні обстеження по полю.

Необхідно звертати увагу на розробку стійких до шкідників сортів озимої пшениці і на створення нових безпечних препаратів.

Бібліографічний список.

Білик М.О., Кулєшов А.В., Прогноз розвитку хвороб і шкідників сільськогосподарських культур. Практикум. – Х. Харк. Держ.аграр. університет імені В.В. Докучаєва, 2001. – 124с.

Білецький Є.М., Захаренко О.В., Вісник. Х. Харк. Держ.аграр. університет імені В.В. Докучаєва, 2002. – 243с.

Брянцев Б.О. Сільськогосподарська ентомологія – К.: Урожай, 1968. – 368с.

Васильєв В.П., Омелюта В.П.  Вредители сельськохозяйственных культур и иных насаждений. – Т.ІІІ – к. Урожай, 1984. -407с.

Володичев М.А. Защита зерновых культур от вредителей – М.: Росагропромиздат, 1930. – 170с.

Дядечко М.П., Падій М.М., та ін. Основи біологічного методу захисту рослин. – К. : Урожай, 1990 -266с.

Євтушенко М.Д., Марютін Ф.М., Пестициди і технічні засоби їх  застосування. – К, 2001. – 320с.

Зінченко О.І. та ін. Рослинництво: Підручник . – К.; Аграрна освіта, 2001. – 591с.

Литвинов Б.М., Евтушенко М.Д. Сільськогосподарська ентомологія . – К.: Вища освіта, 2005. – 511с.

Литвинов Б.М., Сельскохозяйственная энтомология. Харк. Гос. Агр. Ун-т им. В.В.Докучаева, — Х.. 1997. — 205с.

Мигулин А.А.,  Сельскохозяйственная энтомология – М.: Колос, 1983. – 416с.

Мартынов Б.Б. Возделывание зерновых культур по интенсивным технологиям. – М.: Россельхозиздат, 1986. – 230с.

Ольховська Н.К., Буркова. Інтегрована система захисту зернових культур від шкідників, хвороб і бур′янів. – К. : Урожай, 1996. – 273с.

Осмоловский Г.Э., Бондаренко Н.В. Энтомология. – Л.: Колос, 1980. – 359с.

Павлов И.Ф., Защита полевых культур от вредителей. – М. : Россельхозиздат, 1987. – 256с.

Поляков И.Я., Персов М.П. и др., Прогноз развития и болезней сельскохозяйственных культур. – Л.: Колос.1984

Писаренко В.М.; Писаренко П.В., Захист рослин. – Полтава. Камелот., 2000. – 188с.

Чешкин А.Ф., Черкасов В.А., Справочник агронома по защите растений. – М.: Агропромиздат, — 1990. – 185с.

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *